Дива не буде якщо в нього не вірити
Дива не буде якщо в нього не вірити
09-01-2016
Цікаве

 

Йому було тоді мало що за двадцять, веселий молодий хлопчина з Кривополя Василь Гапчук наприкінці 80-тих працював на ремонтному заводі в Івано-Франківську на посаді оператора з числовим програмним управлінням(фрезерні установки). Тодішня зарплата дозволяла хлопцеві не тільки побалувати себе заморськими напоями, такими як Coca-cola та Pepsi,  але і стильно одягатися,cпокійно без затримки сплачувати за житло та постійно грати в різного роду лотереї. 
Сам Василь дуже полюбляв азарт і дозволяв на той час спускати на лотереї 100 рублів - сума звичайно була чимала. Одного дня він придбав аж 20 білетів - це було уже тоді, коли по країні поповзли слухи, що скоро її не стане і вона розпадеться на 15 окремих країн. А далі ставало скрутніше з роботою, життя в місті дорожчало і Василь повернувся до рідного села. Тоді наш район, як ви добре пам’ятаєте, заробляв на сувенірах. То були чиканки, різьба по дереву, різного роду щітки та пензлики, шили і робочі рукавиці. Втягнувся в цю справу і Василь. Разом з односельчанами налагодив сувенірний бізнес і свої роботи вони збували до Росії, а саме возили різьблені вироби до міста Горький тепер (Нижній Новгород).
І ось, коли хлопець перебував в цьому місті з черговою робочою поїздкою, в одній з вбиралень  в кишені куртки він знайшов свої 20 білетів, які півтора місяця назад придбав в Івано-Франківську і просто забув, що вони існують. Вбиральня російського містечка настільки була брудна і недолуга, що в ній не було навіть туалетного паперу. Так два білети лотереї прийшлося використати не по призначенню. Після повернення додому Василь не одягає куртку з білетами ще декілька днів. А 19 грудня 1988 року,прогулювавшись селом, зустрічає друга, який хвалиться йому, що купив лотерейний білет і йде на пошту, щоб провірити його. Василь згадує, що в його куртці вдома є ще 18 білетіві в мить біжить додому, по дорозі просячи в Миколи Чудотворця благословення та удачі. Уже на пошті він відшуковує газету «Известия», де друкували результати лотерей і на хвилину завмирає, після чого вигукує «Я виграв машину,машину виграв!». Усі присутні скептично озирнулися на ошаленілого парубка, почали сміятися і кепкувати з нього. Та Василь продовжував запевняти всіх про свій виграш та показувати усім білет і газету. 
Коли стало зрозуміло, що Василь не блефує, про його диво уже за п’ять хвилин знало все село. Начальник поштового відділення почала реєструвати заяву та телефонувати до Москви. А вже через півгодини її повідомили, що виграш дійсний, а так як переможець з Західної України, то свій приз він зможе хоч зараз забрати в одному з автосалонів міста Чернівці, і це буде авто ВАЗ-2108.
Довго Василь шукав, хто б його відвіз до столиці Буковини. Одні  хотіли багато грошей, інші казали, що немають зимових шин, а всі друзі Василя теж,  як і він,  не вміли їздити та не мали автомобіля. Аж за три дні потому хлопцеві усміхнулась удача і односельчанин Дмитро взяв своє авто, хлопця і ще двох його друзів, і вони поїхали в Чернівці. А вже після того, як Василь отримав ключі від новенького ВАЗу, хлопці трішки обмили цю справу. 
Повертавшись додому, на Василя та компанію чекав ще один сюрприз. Тільки що хлопці виїхали з міста, як їх зупинили бородачі з Абхазії, які в ту ж мить запропонували за «нульцеву» автівку 30 тисяч рублів. Сума, звичайно, чимала та наші парубки відмовились, бо ж на Василя і його машину вдома чекало все село.
Ну а далі був теплий прийом вдома, всі збігалися дивитись не так на авто, як переконатись, що лотереї - це не обман і земляк дійсно виграв автомобіль. Так як хлопець не мав ще документів на водіння, першими обкатали його друзі, а Василь був завжди почесним пасажиром.  Але вже за три місяці сам сів за кермо свого автомобіля. Таких авто, як у нього в районі налічувалось тоді тільки чотири, заправлятися треба було їхати до Микуличина.А якщо проїжджав селом, усі знали, що  це саме Василь Гапчук і ніхто інший. Особливо юнакові подобалось їздити вдвох зі своєю коханою дівчиною з сусіднього села, бо повсюди бачив зацікавлені погляди людей. Позичав свою автівку  і друзям, які їздили нею на дискотеки в сусідні села та Ворохту.
 
 
 
Доля самої автівки склалася не кращим чином. Бувало, приймала вона грязові ванни в рівчаках та холодні в Черемоші, але слава Богу все закінчувалось тільки ремонтом для авто та гематомами і подряпинами для її водіїв. Врешті-решт, в середині 90-тих Василь обміняв її на інше авто, доплативши трішки грошенят.
Зараз Василь не їздить уже майже біля 20-ти років і десь пропав той юнацький запал та щоденний азарт. А проявляється він тільки тоді, коли транслюють по телевізору футбольні матчі чи біатлон. Любить він вгадувати рахунки матчів та призові місця спортсменів, і те просто так для себе або ж на спір з колєгами. Не купує уже і лотерейних білетів каже, що двічі в одну річку не ввійдеш. Газдує, допомагає старенькій матері і завжди з усмішкою згадує про те диво 1988 року, яке подарував йому тоді Святий Миколай. 
Олег Гапчук

 

Переглядів - 63
Обласні новини

вологість:

тиск:

вітер: