Уже в Понеділок результати та підсумки районного конкурсу літературної творчості"Герої не вмирають". Який був організований відділом освіти та ВО "Свобода" в районі! До Вашої уваги переможна робота в категорії "Поезія" серед педагогів збірка віршів "Герої смерті не бояться" Ольги Маротчак, вчителя укр.мови та л-ри Головівської ЗОШ.
Уже в Понеділок результати та підсумки районного конкурсу літературної творчості"Герої не вмирають". Який був організований відділом освіти та ВО "Свобода" в районі! До Вашої уваги переможна робота в категорії "Поезія" серед педагогів збірка віршів "Герої смерті не бояться" Ольги Маротчак, вчителя укр.мови та л-ри Головівської ЗОШ.
22-04-2016
Літературна Скриня

Уже в Понеділок результати та підсумки районного конкурсу літературної творчості"Герої не вмирають". Який був організований відділом освіти та ВО "Свобода" в районі! До Вашої уваги переможна робота в категорії "Поезія" серед педагогів 
збірка віршів "Герої смерті не бояться" Ольги Маротчак, вчителя укр.мови та л-ри Головівської ЗОШ. 
Герої смерті не бояться
I. ПРОЛОГ
Насправді, це повинно було статись - 
усе що є тепер, у цей момент. 
Та як із цим змиритись, як піддатись 
подіям, що життя руйнують вщент.

Холодним розпачем і тінню безнадії 
в серцях людей, що вірили в любов 
і дружбу, будували мрії...
Натомість лиш безвихідь, біль... і кров.

Все рівно, це повинно було статись, 
бо сказано в посланнях ще до нас - 
щоб нам часів останніх не лякатись, 
напевно, це і є останній час.

Напевно ми ввійшли у ту епоху,
коли вже світу близиться кінець,
бо як ще пояснити те, що мохом 
покрились тисячі людських сердець.

Той мох з ненависті, жорстокості і злості, 
він, наче вірус шириться навкруг.
Та ми у цьому світі - лише гості.
І тільки Бог - єдиний справжній друг.

Отож не бійтеся, бо страх не допоможе,
лише моліться й завжди вірте в те, 
що буде так, як на те воля Божа,
А Його рішення - незмінне і святе.

«…»
Герої смерті не бояться - я це знаю,
Коли свій дім, свою країну захищають.
Їхню сміливість пам'ятатиме історія, 
І ми завжди будем гордитися героями!

І І. Тебе у нас забрало небо…
[Присвята Пацино Дмитру]
Дорогому однокласнику, справжньому 
героєві, який загинув за нашу
вільну і єдину Україну 29.08.2014.
Вічна пам*ять…
Він помер… І ніхто не заплакав за ним
В той момент на чужому полі.
Він лежав, а навколо лиш порох і дим –
Винуватці гіркої долі…

І за що? Гомоніла трава між собою,
Чорні хмари нависли над полем.
Перейшов всі етапи нерівного бою
І залилося серце болем…

І тоді, наче мати, заплакало небо,
Сльози лились на рани смертельні.
Вороги!... Будьте прокляті! Що вам ще треба?...
Враз надворі зробилося темно…

Сумувала душа над сухими степами
І боліли обпалені крила,
Билась ними вона над чужими тілами,
Дуже довго блукала, ходила…
І здригнулась земля від невинної крові,
Заридала уся Україна!...
Чорні свіжі могили і троянди червоні
Колють серце голками своїми.

І за що? Боже мій, тим старим матерям
Таке горе судилося знести?
Спіть спокійно, герої, ворожим вітрам
Вашу славу не вдасться рознести!...

Нічого не змінити
Не суди мене строго, мамо,
що пішов, й не вернуся більше,
що самотньою стала рано
і не буде уже як раніше.

Не вини себе в тому, мамо,
що мене на війну відпустила,
знаю я, що тобі погано,
але я тепер маю крила.

Розумію твій біль, мамо,
та змінити нічого не можу.
На подвір'я білим туманом
я до тебе щоранку приходжу.

Я благаю, пробач, мамо,
і не плач, не роби собі гірше.
Час уже не загоїть рани -
ми зустрінемось тут пізніше...

Спогади
…Я повірити не можу відколи,
що тебе вже не побачу ніколи,
те волосся твоє чорняве
і обличчя таке смагляве…
Я не зможу тебе забути,
якщо б час хоч на рік вернути,
я б багато тобі сказала
і так міцно тебе обняла.
Я, здається, не раз відчуваю,
як душа твоя низько літає,
і все бачить вона, і все чує,
і за нами так само сумує.
Ми сумуємо цілим класом,
не лікуються рани часом.
В час тривожний, в гірку хвилину,
ти пролив свою кров невинну
за майбутнє, за мирне небо,
і якої ще жертви треба?...
Зупинилося серце назавжди,
що хотіло лиш миру і правди.
А йому б іще жити та жити – 
одружитись, дітей ростити.
Наш герой, непоборний духом,
хай земля тобі буде пухом.
Ми пишаємось завжди тобою,
Вічна пам’ять й повага з любов’ю… 26.06.2015
І І І. Своїй Україні на славу
Героям
Нехай береже вас Господь!
Усіх, хто за нашу державу
Без страху в очах за два кроки до смерті стоїть!
Усіх, хто у перших рядах,
Своїй Україні на славу
Без зброї в руках за секунду лиш рани гоїть.

Нехай допоможе вам Бог
Вернутись додому живими,
І з честю в душі подивитися в очі дітей.
Щоб ваших сердець монолог
Всіма захищався святими,
І завжди лунав для своєї країни й людей!

Хай вас бережуть молитви
Усіх, кого ви захистили,
Без краплі вини затуливши собою приціл.
Назавжди у пам'яті ви,
Що тільки розцвівши, спочили
За нас від ворожих отруєних зрадницьких стріл…

ВІЙНА
Білі сніжинки лапаті
Вкрили ліси і поля.
Свято сьогодні у хаті – 
Татко вернувся здаля…
Діти стрибають щасливі,
Жінка не стримує сліз – 
Хай, що змарнілий і сивий,
Хай він дарів не приніс.
Ніби сто років не було,
Хворий, обдертий, старий.
Голос знайомий почули:
«Татку, це ти? Ти живий!...»

Очі боявся відкрити,
Думав, наснилось йому.
Довго не міг говорити,
Погляд кидаючи в тьму…

Вмить, мов завмер, зупинився
Час, що летів невблаганно.
Впав на коліна, молився,
Руки цілуючи мами…
«Боже, невже дочекався…» - 
В думці майнуло миттєво.
Пам'яті гірко зрікався,
Бути удома – це диво…
Білі сніжинки лапаті
Вкрили ліси і поля.
Світло погасло у хаті.
Болем здригалась земля…

Чорні криваві руїни,
Дика, холодна весна.
Боже, не дай нам пізнати
Грізного слова – «війна»…

А скільки ще таких на Україні?
Молилась в темноті, кусала лікті.
Вже в'їлася під шкіру самота.
Не стримувала сліз і гризла нігті - 
Відколи він пішов - уже не та.

Відколи ті ворожі кулемети, 
Пустили свої стріли в тишину - 
Й упав, немов підкошений в замети
Єдиний син, залишивши одну.

Глухий дзвінок - і серце розірвалось.
Навіщо народилася на світ?
Усе навкруг тоді інакшим здалось.
Забула все, що знала стільки літ.

Не вірила, волосся обривала.
Можливо - це помилка, може сон.
І кожен день біля вікна чекала, 
Не зводячи очей з-перед ікон.

Проходив час - поволі свічка гасла.
І танула надія, наче сніг.
Новини підливали в душу масла.
І впала віра мертвою до ніг.

Приходила до тями, завмирала, 
Тремтливо з уст зривалися слова.
Війну криваву тихо проклинала, 
Розколювалась болем голова.

Залишилась сама біля могили -
Одна відрада, втіха лиш одна.
Давно вже очі сльози розгубили,
Немов ногами в землю уросла.

А скільки ще таких на Україні?
Оглянулась - навколо тисячі...
Таких, що поховали свого сина, 
Щоб нам спокійно спалося вночі...
Про дружбу в бою
Рідніший за рідного брата
Товариш в тяжкому бою, 
Що з легкістю може віддати
Життя за безпеку твою.

Підставить плече у хвилину, 
Коли ніби втрачено все.
З-під обстрілів, наче дитину
На своїх руках віднесе.

І що говорити про дружбу
Лиш дивлячись титри новин.
Коли ти несеш свою службу - 
Рівняється рік до годин.

Не треба ні слова казати, 
Він все розуміє до болю.
Рідніший за рідного брата, 
Хто був в ті моменти з тобою.
Тепер
А ти живи і мрій про щастя - це природно. 
Бо жити треба, як би важко не було.
Нехай говорять всі навколо що завгодно.
Ти вір у правду і даруй усім тепло...

Заради тих, кого не буде більше з нами,
Чиї у вічності лишились імена.
Чиї долоні не обіймуть більше маму.
Чиї серця укрила крига кам'яна.

Заради тих, хто залишив свою домівку, 
Щоб наші діти не почули кулі свист.
Заради тих, хто вже без рук і ніг довіку, 
Щоб Україну не ділив сепаратист.

А ти живи і мрій про мир - бо це нормально,
Але коли лягаєш спати - помолись.
За тих людей, що роблять спокій твій реальним, 
Щоби щасливими нам стати знов колись...
Ми - вільні люди!...
І скільки ще нас будуть вперто обдирати,
і нам у мозок свої істини втирати, 
що ми - не нація, а просто так - раби, 
й заради інших наживати нам горби!...

І скільки ще? О, люди добрі, схаменіться! 
Не піддавайтеся, борітеся, моліться! 
Хіба за це колись вмирали наші предки?
Ми - вільні люди, - не чиїсь маріонетки!

Я закликаю, не ставайте на коліна! 
не перетворюйте свій розум у руїну, 
щоб наша слава не бруднилася, не гасла, 
бо ми - народ, а не якась безглузда маса!

Я вас благаю, не здавайтеся зневірі, 
не прислухайтеся, що брешуть люті звірі! 
Бо з нами правда, ми не знаємо про страх, 
бо з нами Бог і віра в краще у серцях!...........! 

Лист до Бога
Я пишу Тобі, Боже, листа,
сподіваюсь, його прочитаєш.
В ньому мрія народу проста:
бути вільним. І Ти про це знаєш.

Я благаю, не треба війни;
а зі мною раби твої вірні.
Щогодини вмирають вони 
через погляди зла божевільні!

Я молюся до Тебе в цю мить,
бо на Тебе остання надія.
Моє серце безжально щемить. 
Зупини це жорстоке свавілля!...

Я благаю, не треба смертей!
Дай нам волі Твоєї святої.
Захисти Своїх рідних дітей
від нечистої сили страшної!...
«…»
Я хочу, щоб небо над нами
завжди було мирним і чистим,
щоб всі, як єдина родина,
ми жили щасливо завжди.
Щоб гімн над ясними полями
звучав для усіх урочисто,
щоб вічно цвіла Україна, 
не знаючи горя й біди...!   

 

 

 

Переглядів - 1
Обласні новини

вологість:

тиск:

вітер: