Іван Маківничук: Друга світова чи Велика Вітчизняна? Протистояння брехливій пропаганді як спосіб вшанування пам’яті справжніх героїв?
Іван Маківничук: Друга світова чи Велика Вітчизняна? Протистояння брехливій пропаганді як спосіб вшанування пам’яті справжніх героїв?
14-05-2016
Політика

 

Пам’ять справжніх героїв Другої світової війни щороку нещадно плюндруєтся в ім’я уславлення «героїв Великої Вітчизняної». Такими діями російська влада намагається використати участь СРСР у Другій світовій війні для своєї легітимізації, мовляв, що б ви робили без нас і без наших жертв. 
Більшість населення «страны рабов, страны господ» сприймає цю істерику із захопленням, щиро приєднуючись до неї. І цю брехливу пропаганду стараються донести і до жителів України, використовуючи для цього і деякі українські ЗМІ, стараючись роз’єднати, пересварити українців. Путінська пропаганда співставляє жертви, яких зазнали союзники у війні: Великобританія – 350 тисяч, США – від 350 до 500 тисяч, а СРСР – 25 млн. За звичкою Путін збрехав. СРСР втратив значно більше, ніж 25 млн людських життів, і що величезна кількість жертв – показник бездарного керівництва та непідготовленості армії, а в деяких випадках – злочинні дії генералів та керівників держави. Зокрема, маршал Жуков, який керував наступом на Київ у жовтні 1943 року, сказав: «Чем больше утопим в Днепре, тем меньше потом ссылать в Сибирь» (він добре знав, що це були, переважно, українці). 
18 серпня 1941 року о 20.00- 20.30 в районі Запоріжжя греблю ДніпроГЕСу підірвали працівники НКВС. Внаслідок вибуху у греблі виникла пробоїна, завдовжки 135 або 165 метрів, через яку ринула вниз багатометрова хвиля, спричиняючи руйнування і загибель людей. Жертвами повені стали як червоноармійці, які здійснювали переправу через Дніпро, так і цивільне населення, яке оцінюється цифрами від 20 тисяч до 80 тисяч осіб (у той час ніхто не рахував жертви). 
Друга світова війна для України розпочалася не 22 червня 1941 року, а значно раніше – 1 вересня 1939-го. Близько 100 тисяч українців у складі Війська Польського зустріли того ранку вогнем німецькі танки, і ще 100 тисяч були призвані у наступні дні до армії. 
А Червона армія в ті дні готувалася в похід на Захід, щоб підтримати своїх нацистських союзників і приєднати до кремлівської імперії Берестейщину, Волинь, Галичину і Гродненщину, і приєднала, і воювала спільно з вермахтом! У грудні 1939-го Сталін, відповідаючи на вітальну телеграму від нацистського міністра закордонних справ фон Ріббентропа, наголосив: «Дружба народов Германии и Советского Союза, скрепленная кровью, имеет все основания быть длительной и прочной». В тому числі й кров’ю українців... 
Загалом на війні, у складі різних армій, загинуло на полі бою, померло від ран та хвороб, було знищено у радянських та нацистських таборах полонених до 22 червня 1941 року – не менше 100 тисяч українців. Додати до цього тисячі загиблих під час бойових дій цивільних (Львів і Ковель, Сарни і Луцьк стали об’єктами нещадних бомбардувань того самого ранку, 1 вересня 1939-го) та десятки тисяч депортованих у травні – червні 1941 року під час підготовки Червоної армії до воєнних дій. Росіяни де-факто вступили у світову війну 17 вересня 1939 року на боці Німеччини. Коли Червона армія завдала удару в тил Війську Польському (саме наявність закріплених угодами про дружбу союзницьких відносин із Німеччиною й Італією прагнуть прикрити сталінським терміном «Велика Вітчизняна»), натомість українці без жодних пауз воювали з нацистськими окупантами і японськими імперіалістами – і не лише на території Європи чи в Тихоокеанському регіоні, а і в Північній Африці, на Близькому Сході, в Індокитаї та в Атлантиці й Індійському океані. 
Після того, як Франція вийшла з війни, солдати-українці воювали у складі військ де Голля. Понад 10 тисяч українців воювали з 1942 року у Війську Польському на різних ділянках з Західного фронту. Одним із морських піхотинців США, які підняли прапор над здобутим островом Іводзіма, був син емігрантів-лемків сержант Михайло Стренк. А 2 вересня 1945 року акт про капітуляцію Японії від імені СРСР підписав генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко. 
1963 року голова КДБ Володимир Семичасний подав лідерові КПРС Микиті Хрущову донесення підслуханих розмов Георгія Жукова за чаркою зі своїми фронтовими побратимами, друзями, який сказав таке: «Нельзя отрицать, что американцы нам гнали столько материалов, без которых мы бы не могли формировать свои резервы и не могли продолжать войну... У нас не было взрывчатки, пороха... Разве мы могли бы быстро наладить производство танков, если бы не американская помощь сталью?». 
Заступник радянського Верховного головнокомандувача знав реальну картину війни і це означає, що Жуков вважав: Радянський Союз власну війну з Німеччиною («Велику Вітчизняну») програв, бо не був здатен її продовжувати: тільки допомога з боку антигітлерівської коаліції дала змогу продовжувати бойові дії, нагодувати армію та тил, налагодити виробництво танків і зробити Червону армію боєздатною. Тож перемогу над нацизмом і його союзниками одержали Об’єднані нації. І всюди, на всіх фронтах, були українці. Треба знати, що згідно німецької статистики в «Русской освободительной армии» Власова служили не менше 300 тисяч росіян, а загальна кількість, яка служила вермахту, перевалила за 1,5 млн. Тут треба задуматися хто є хто. І не піддаватися на російську пропаганду та на їх послідовників в Україні, зокрема, телеканал «Інтер», який у своїй акції «Никто не забыт» представляє Івана Кудрю – організатора масового вбивства тисяч киян наприкінці вересня 1941-го, коли його команда терористів НКВС висадила в повітря 940 значних адміністративних житлових будинків у центрі Києва разом з їхніми мешканцями (а на додачу залишивши 50 тисяч люду без житла). 
Українці ніколи не були рабами, нікчемами. Вони воювали з нацистами та їхніми союзниками тоді, коли СРСР був другом Німеччини й Італії, коли Червона армія і радянський ВПК допомагали Гітлеру, коли Сталін і Молотов у листопаді 1940-го домовлялися з Гітлером про військово-політичний союз проти демократичних країн. 
Про російську психологію і їхніх правителів, яких вони породжують, дуже правильно сказала наша славна Ліна Костенко: 
І жах, і кров, і смерть, і відчай, 
І клекіт хижої орди, 
маленький сірий чоловічок 
накоїв чорної біди. 
Це звір огидної породи, 
Лох-Несс холодної Неви. 
Куди ж ви дивитесь, народи?! 
Сьогодні ми, а завтра – ви.
 
Ми, Українці – Європейська нація зі славною тисячолітньою історією, живемо в благодатному, багатому куточку Землі, заслуговуємо на нормальне, гідне життя, але ми маємо всі цього хотіти, домагатися. Не зупинятися на досягнутому, завершити Революцію Гідності, ввести в життя принципи демократії і верховенства права. 
_________________________________
Іван Маківничук 
заступник голови районної ради,
голова РО ВО «Свобода»
 

 

Переглядів - 62
Обласні новини

вологість:

тиск:

вітер: