До 150-річчя від дня народження творця «Історії України-Руси» Михайла Грушевського.
До 150-річчя від дня народження творця «Історії України-Руси» Михайла Грушевського.
12-09-2016
Політика

Михайло Грушевський, учений світового рівня, прийшов на світ 16 вересня 1866 року в сім’ї ґімназійного вчителя Сергія в Холмі (тепер це — територія Польщі). Згодом виростав на Кавказі, де народилася й виросла його мати Глафіра Захарівна, котра 17-річною дівчиною вийшла заміж за професора Київської духовної семінарії, 30-річного Сергія Грушевського (1833-1901).
В ранні роки життя Михайло написав кілька віршів, статей та оповідань, які засвідчували про його творчі здібності. 1886-го Михайло вступає на навчання до Київського університету св. Володимира, який успішно закінчує 1890 року. В університеті Грушевський студіював під керівництвом Володимира Антоновича. Уже на третьому курсі Михайло написав досконалу наукову роботу «История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века», яку 1890-го було удостоєно золотою медаллю. За рекомендацією проф. Антоновича Михайло переїхав до Львова, де очолив кафедру Всесвітньої історії (1894-1914). Саме у Львові Грушевський познайомився з Іваном Франком і налагодив активну наукову роботу.
Писав численні наукові праці та видав томи документів із історії України. Створив власну наукову школу і довів свої історичні незаперечні досліди до 1658 року, тобто дав оцінку Переяславському договорові. Можна сказати, що Грушевський і Франко стали тими науковими титанами, які підняли нашу історичну науку на високий цивілізаційний рівень.
26 травня 1896 року у м. Скала (тепер — м. Скала-Подільська) Михайло Грушевський одружився з Марією Вояківською, педагогом, літературним перекладачем і визначною громадською діячкою. Дружина допомагала чоловікові як у політичній, так і науковій та організаторській праці. Подружжя Грушевських особливо активно працювало в школі істориків України, яка мала вагоме виховне значення. Допомагала батькові й донька Катерина (1900-1943) — етносоціолог, фольклорист, етнограф, культуролог, перекладач із європейських мов і секретар Українського соціологічного інституту у Відні (1919-1924).
Коли говорити про історичну науку, то годі собі уявити її без Михайла Грушевського та його десятитомної «Історії України» і записок Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ). Ці праці стали фундаментом національного відродження, на якому розвивалася національна українська духовна свідомість.
Шевченко пробудив народ, Грушевський тому народові дав сильні крила для відродження суверенної держави. Всі установи, в яких працював Михайло Сергійович, досягали високих наукових показників. Важко собі навіть уявити повний обсяг праць Грушевського, адже він — автор понад 2 тис. поважних наукових робіт, це надзвичайна рідкість навіть у світі дуже плодовитих науковців. Учений також брав активну участь у з’їздах, конференціях, громадській діяльності, відстоював наукові позиції, а також знаходив час і редагував «Літературно-науковий вісник». Іван Франко претендував на Нобелівську премію у листопаді 1915 року, але не сталося. Цю премію мав би отримати Михайло Грушевський, та така вже сумна доля й історія України.
Надзвичайно вагомим науковим вкладом праці була видавнича робота школи Грушевського. За своїм об’ємом вона не має аналогів не лише в українській історії, але й у світовій. А створені ним науково-освітні організації стали паростками, які спричинилися до створення Академії наук та інших наукових закладів і об’єднань.
Дуже прихильно і високо оцінював Грушевський діяльність «Просвіти» та НТШ, які друкували і популяризували книжки і ширили освіту серед народу. Особливих зусиль докладав Грушевський, аби протидіяти злочинним указам Москви — «Валуївському» (1863), «Емському» (1876) — та мосвофільським течіям й іншим актам глуму і терору, які перекручували, принижували і фальшували історію України.
Завдяки Грушевському вдалося не лише зберегти історичну пам’ять про Україну, але цю інформацію опублікувати та належно увіковічнити.
Перебуваючи у Львові, Михайло Сергійович підтримував ідею автономії українських земель у складі Австро-Угорщини. Під тиском революційних подій у Росії в ніч на 4 березня 1917 року в Києві утворилася Українська Центральна Рада (УЦР), головою якої заочно обрали Грушевського. Викликаний телеграмою, він повертається до Києва та включається в потік політичного життя в УЦР. Пройшов складний шлях від вимог обмеженої національно-територіальної автономії до становлення самостійної України. УЦР своїм Третім універсалом проголосила Українську Народну Республіку, а 22 січня 1918-го Четвертим універсалом проголосила повну політичну незалежність і суверенітет Української держави.
У цей час Грушевський пише статті до газет і журналів, випускає брошури «Хто такі українці і чого вони хочуть», «Звідки пішло українство», «Якої ми хочемо автономії і федерації?», а також праці «На порозі нової України» і «Гадка та мрії» — дороговкази в тодішній складній політичній ситуації.
Грушевський пережив навалу на Україну, послану Леніним і Сталіним. Війська під командою Муравйова у січні 1918 року залили українською кров’ю простори землі в нерівному бою під Крутами. З болем вчений коментував, що російська політика не змінюється. Її методи, тактика і ціль не відрізняється в часі, а була і залишається незмінною в ім’я захоплення чужих територій. За словами Грушевського впродовж століть нас духовно та морально закріпачували, чинили з нас рабів і вбивали всяку людську гідність своєю жалюгідною імперською хворобливою ідеологією.
Ленінські орди паралізували діяльність УЦР. Підступна брехлива пропаганда большевиків та згодом зрада поляків довели до занепаду визвольних змагань в Україні. Незважаючи на політичні події Грушевський як науковець зробив надзвичайно вагомий внесок у вивчення багатьох проблем різних періодів із історії України. Дбаючи про поширення історичних знань, він поряд із підручником «Ілюстрована історія України», написав ще й дві книжки для школярів — «Про старі часи на Україні» та «Коротку історія України».
Під керівництвом Михайла Сергійовича уряд УНР приймав важливі рішення про державні атрибути, а також здійснював конституційний процес. Учений особисто брав участь в розробці Конституції УНР, яка була прийнята 29 квітня 1918 року. Однак цьому документу не судилося бути втіленим, бо того ж самого дня в Києві стався державний переворот на чолі з Павлом Скоропадським.
У березні 1919-го Грушевський еміґрував до Праги, потім до Відня. В еміґрації вчений продовжував свою публіцистичну та наукову діяльність. Він також долучився до створення міжнародної організації — Комітету незалежної України, яка інформувала світову громадськість про політичні цілі українського народу, а також заснував у Празі Український соціологічний інститут.
У грудні 1923 року Грушевського заочно обрали академіком кафедри історії українського народу Всеукраїнської Академії наук України (ВУАН), а на початку березня 1924-го він повірив у проголошену комуністами «українізацію» та погодився повернутися на Батьківщину. Там історик розгорнув активну діяльність задля розбудови історичної науки. Він продовжував працювати над своїми фундаментальними працями — «Історія України-Руси» й «Історія української літератури».
З осені 1929 року почався погром наукових установ, створених Грушевським. Одночасно почалася критика історичних і політичних поглядів ученого і 7 березня 1931 року його заарештували, перевезли у Москву, де 23 березня засудили за організацію неіснуючого контрреволюційного «Українського національного центру». Під тиском учений визнав свою «провину». Стан його здоров’я різко погіршувався. За рішенням совєтських лікарів у Кисловодську (Росія) провели операцію, під час якої 25 листопада 1934-го проф. Грушевський за загадкових обставинах помер. Для організації похорону проф. Михайла Грушевського цинічно створили урядову комісію і поховали на Байковому кладовищі Києва.
1984 року Українське історичне товариство в Америці видало збірник із бібліографією науковця українською й англійською мовами. Відомий меценат із Торонто Петро Яцек (1921-2001) дуже глибоко розумів значення творчості Грушевського. Він за власні кошти зорганізував Центр досліджень історії України при Канадському інституті українських студій і виділив фонди на переклади і видання творів ученого англійською. За його ініціативи вийшло п’ять томів історії Грушевського і систематично продовжується видання наукової спадщини вченого.

Ярослав Стех 

Джерело:http://meest-online.com/

Переглядів - 1
Обласні новини
17.08
Другий Спас - Яблучний

 19 серпня Преображення Господнє 

15.08
День археолога

14.08
Перший Спас — Маковея

вологість:

тиск:

вітер: