«Гуцульський жаргон», чи щира молитва? Хто ми є насправді у Божому винограднику?
«Гуцульський жаргон», чи щира молитва? Хто ми є насправді у Божому винограднику?
13-12-2016
Цікаве

Хто ми є насправді у Божому винограднику?
«А чому це ти так рідко до церкви ходиш?» – чую в черговий раз запитання, адресоване мені. «Так, рідко...» – відповідаю я, і не хочу пояснювати чому, бо знаю, що, зачепивши розмову на релігійну тематику, дискутувати буду дуже довго, тому просто проходжу повз...
Та уже наступного дня на автобусній зупинці у Верховині чую від однієї поважної людини, яка уже в достатньо зрілому віці (а, головне, – щонеділі відвідує Храм Божий!), вислів навздогін малій дитині. І звучить він в оригіналі так: «Свічка, курва, твоя б була». Тут мій терпець і увірвався. Невже цього вчать в церковному інституті? Чи це наші віряни, гречні та побожні, тільки на словах?
Мені стало не те що цікаво, а просто хотілось почути пояснення, що це таке тільки-що було, і особливо, що спільного має друге слівце з цього пишного вислову з дитиною, яка лише вчиться говорити? На що мені відповіли, що нічого поганого не трапилось – це просто такий «гуцульський жаргон». Ну, ця відповідь «зробила» мій вечір! Смішно і, одночасно, страшно! Невже «рускій мір» починає лоскотати мізки нашим людям? Адже жаргон – це невід’ємна культура «ватного» суспільства, недалекоглядних зеків. Я попросив відомих наших етнографів та священиків роз’яснити мені походження цього так званого жаргону. Виявляється, що цей вислів чистого роду прокльон, та ще й із в’їдливим підтекстом, бо ж добре знаємо, що ми, гуцули, за міцним словечком у кишеню довго не ліземо.
Отже, з давніх-давен горяни вірять, що кожен гуцул, коли народжується, в той момент на землі загоряється його життєва свічка, яка горить, поки ця людина живе на землі, – звідси і маємо слово «свічка». Далі цікавіше: слово «курва» – зрозуміле не тільки полякам, а дуже знайоме і нам – це жінка, яка любить хлопів більш за все на світі (і бажано, щоб ці чоловіки були чужі). Тож суть цього жорсткого і егоїстичного прокльону полягає в неповазі до дитини, адже дітям, народженим від таких жінок, завжди нелегко. Зрозуміло, що цим висловом підкреслюється ще й велика неповага не тільки дитині, але й її матері, і байдуже, що це зовсім не відповідає дійсності. Це і є нашою найбільшою бідою, що ми спочатку, не подумавши, верзем та бурмочемо, що самі хочемо, а потім жалкуємо про це. Та, як кажуть, слово не горобець... А совість нагадає про себе згодом і покаяння прийде, але зазвичай буває вже пізно.
Так, у Божому Храмі я буваю рідко, але не вважаю це великим і найбільшим моїм гріхом. Гадаю, значно більший гріх, коли ти ходиш до церкви просто так, і нічого не засвоюєш з Богослужінь для свого повсякденного життя.
Чому не засвоюєш? Та все дуже просто. Якось одного разу я запитав хлопця: «Чого ти сьогодні під час Богослужіння весь час то виходив з храму, то заходив. Тобі було погано?». На що отримав відповідь, гідну комедійної шоу-програми «Та я службу і так напам’ять знаю!». Ще один випадок стався зовсім нещодавно. На запитання «Василю, ви що, до церкви? Та служба вже закінчується!», – отримав ще одну геніальну відповідь: «Та я на мированє шє вспіваю!».
А ось ще один випадок. Молодий, дуже успішний чоловік чомусь щонеділі ходить до Сповіді. Навколо всі думають: невже ця людина така грішна? Та ні – дружина, двоє гарних діточок... Ось останні два місяці трішки більше почав зазирати у чарку. Зі слів дружини, він прокидається зранку після застілля, і каже: «Так, йду до Сповіді! Тепер уже стовідсотково не візьму цю горілку до рота!». А вже через годину, на кухні, видає ще одну фразу: «Господи, поможи мені, щоб у холодильнику був розсіл!». Як гадаєте, яка його фраза була щирішою? Думаю, не важко здогадатися.
Жінка, теж уже досвідчена, богослухняна, після Служби в церкві (а перед тим у тій же церкві обговоривши з сусідкою нові чоботи та пальто своєї двоюрідної сестри), йдучи додому, уже з сусідкою свариться через те, що остання, йдучи до храму, не зачинила хвіртку, і її корова наробила шкоди в грядці. І під час взаємних звинувачень лунають такі слова, що вуха в’януть! І це жінки, що звуть себе християнками! Та далі ще цікавіше: панєнка, яка щонеділі відвідує Храм Божий і усердно співає «Вірую» разом з церковним хором, увечері варить якесь зілля та шепоче над ним якусь маячню, після чого з коровою сусідки стається біда, її жалить гадюка. І таких випадків багато. Це, не кажучи про те, що під час служби розмовляють «по мобільнику», моляться, як хотять. 
Один священик з нашого району, на Богослужінні сказав чудові слова: «Дорогі мої! Той вогник, який зараз загорівся в ваших душах, під час сьогоднішньої Служби Божої, несіть з собою протягом цілого тижня. Принесіть його додому. Поділіться ним зі своїми рідними, з тими, хто сьогодні не прийшов. Але прошу вас – не розгубіть його по дорозі! А ще більш – не розгубіть його на порозі, вийшовши з храму Божого». 
Здебільшого, усі ми, такі богослухняні і добрі християни, саме дорогою і губимо цей вогонь. А ще більше ми надіємось, що це буває на великі свята, коли на землю сходить благодать Божа, і тоді ніякі лицеміри і псевдовіряни не зможуть зіпсувати твій піднесений настрій, відчуття полегшення, любові до рідних, своєї землі і, звичайно, до Бога, але це не так, на жаль. 
 

Переглядів - 1
Обласні новини
13.10
Хай щастить

10.10
Всесвітній день психічного здоров'я

09.10
День Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова

вологість:

тиск:

вітер: