Микола КНЯЖИЦЬКИЙ: «Щоб досягти справжньої незалежності, треба використовувати всі інструменти»
Микола КНЯЖИЦЬКИЙ: «Щоб досягти справжньої незалежності, треба використовувати всі інструменти»
16-01-2017
Культура

Напередодні Різдва Христового вкотре на Верховинщині відпочивав народний депутат, голова Комітету Верховної Ради України з питань духовності і культури Микола КНЯЖИЦЬКИЙ
Із Миколою Леонідовичем ми познайомилися у Києві, в Національній раді з питань телебачення і радіомовлення, під час проведення Конкурсу на отримання ліцензії на мовлення. Звичайно, цьому передувала не одна телефонна розмова, в якій редакція радіо просила підтримки і допомоги в юридичних і організаційних питаннях. І приємним було те, що  Микола Леонідович особисто прийшов на засідання у Національну раду, щоб нас підтримати.  Ще тоді поставила собі за ціль: якщо ми отримаємо Ліцензію – обов’язково запрошу в редакцію і візьму в народного депутата інтерв’ю. Так і сталося. І ми розмовляємо.
«Проводити реформування в гірських районах адміністративно-територіального устрою потрібно на абсолютно інших принципах…»
– Дякую, Миколо Леонідовичу, що завітали до нас.  Користуючись нагодою, хочу подякувати вам від імені колективу районного радіо, від усієї гуцульської спільноти за оту вагому допомогу, за підтримку, без якої сьогодні не звучало б  радіо «Гуцульська столиця». 
А  тепер про болюче: ви, як народний депутат України, підтримуєте звернення жителів та місцевої влади щодо збереження територіально-адміністративних одиниць гірських районів в умовах децентралізації? 
– Найперше дякую вам за запрошення, за вашу роботу. Вітаю всіх мешканців Верховинщини з Новим роком, з Різдвом Христовим. Бажаю всього найкращого в Новому році. 
Щодо проблем гірських районів, то, очевидно, що проводити реформування тут адміністративно-територіального устрою потрібно на абсолютно інших принципах, аніж це робиться на інших територіях. Тому те, що гірські райони України об’єднуються, проводять спільні заходи, спільно працюють над законопроектами, які би відображали інтереси їх мешканців, то звичайно, це можна лише вітати – і я, як депутат, готовий робити все, щоб підтримати ініціативи місцевих депутатів, місцевої влади, мешканців Верховинщини й інших гірських районів, для того, щоб зберегти культурну самобутність і зберегти якість соціального забезпечення кожного, хто живе в горах.
– Наприкінці червня минулого року у Криворівні відбулося виїзне засідання Комітету Верховної Ради  з питань культури і духовності, після чого у верховинців з’явилася надія, що Криворівні нададуть статус історико-краєзнавчого заповідника. На якій стадій вирішення знаходиться це питання, і чи можуть верховинці сподіватися, що Криворівня таки стане селом-музеєм під відкритим небом?
– Так, звичайно. Ми ініціювали перетворення Криворівні на село-музей тому, що важливо для цілої держави зрозуміти роль Криворівні – цього невеличкого населеного пункту в історії і культурі України, оскільки дуже багато визначних письменників, політиків, музикантів, художників приїжджали сюди за натхненням, за спілкуванням з гуцулами та чудовою природою гір. Шукаємо саме таку форму села-музею, щоб сюди приїжджали туристи з усіх країв та зарубіжжя. Треба врахувати ще й те, що, відповідно до чинного законодавства, яке є досить жорстким, треба не нашкодити місцевим жителям, які на свій розсуд будуватимуть власні садиби тощо. Адже охорона національних заповідників, музейної спадщини будуть накладати додаткові обмеження. Але хочемо, щоб була змога отримувати кошти на побудову справді величного культурно-історичного музею, який би був важливим для кожного мешканця України, як тільки ми знайдемо цей баланс – гадаю, відразу зможемо реалізувати плани, розпочаті в минулому році у Криворівні.
«В Радянському Союзі ми виховали ціле покоління рабів, людей, які досі не усвідомлюють себе українцями»
– Не секрет, що за останні два роки  в Україні стало більше, і це помітно, якісної української музики, почали знімати  далеко не останнє в Європі кіно. Що треба далі зробити, щоб ця хороша а для українців тенденція продовжилась? Ваша думка дуже цікава і цінна, тому що ви маєте безпосереднє відношення до культури. 
– Українська музика, фільми і загалом культура розвивалися б не гірше, а то й краще будь-якої європейської культури, якби не було такого великого російського впливу. Тому що для Росії історичною місією завжди було, по-суті, поневолення України і перетворення її на свою колонію. Звичайно, що робилося все для того, щоб показати, що українська культура здатна лише на якісь примітивні зразки. Серйозне українське мистецтво не розвивалося. Але найгірше – це те, що ми виховали в Радянському Союзі ціле покоління рабів – людей, які досі не усвідомлюють себе українцями, які досі не розуміють, наскільки важлива культура для формування нації; людей, які думають лише про власний гаманець, що його можна наповнити виключно коштами, вкраденими в суспільства. Ми бачили, що показували українські телеканали в новорічну ніч, на Різдво і, звичайно, що справді української культури, української пісні, українського слова вкрай мало. Натомість, дуже багато дешевого російського ширпотребу. Це відображає нажаль, свідомість, багатьох з нашого населення і політиків. От коли ми це змінимо, тоді українська культура зможе розвиватися.
 
-- Деякі медійники розкритикували законопроект, автором якого є ви і ваша колега Вікторія Сюмар щодо встановлення мовних квот на телепродукцію. Чому така неадекватна реакція? І коли очікувати, що цей проект стане законом?
– Законопроект щодо мовних квот на радіо уже став законом, і це дуже багато людей вже помітило. Законопроект щодо мовних квот на телебаченні залишається ще проектом. Сподіваюся, що він буде прийнятим, бо якщо ми зможемо витіснити «рускій мір» з екранів телебачення і нашого радіо, звичайно, не відкидаючи того, що в росіян є прекрасні зразки великої російської культури і вони мають право її розвивати, але ми маємо право і обов’язок розвивати українську культуру. І, очевидно, українське телебачення і українське радіо має надавати слово, надавати можливість звучати українській пісні і українській мові, мають транслюватися українські фільми. Ми всі повинні усвідомити себе українцями, тоді може легше подолаємо корупцію. Бо ці речі пов’язані між собою. Тому сподіваюся, що ми зможемо врешті-решт прийняти ці закони, але прогнозую, що боротьба за них буде надзвичайно складна.
«Україна сама від олігархів не очиститься»
– Багато говориться про інформаційну війну, яку ми програли агресорові Російської Федерації як у перші дні окупації, так і на сьогоднішній день. Чому ніхто раніше це не бачив і не говорив? Як, на вашу думку, протистояти цій війні в нинішніх умовах?
– Я б не був таким песимістом. Не вважаю, що ми програли інформаційну війну. Очевидно, в нас немає нафтових і газових ресурсів, які є в окупантів, для того, щоб конкурувати з ними, щоб купувати європейські політичні партії або організовувати розповсюдження українських телеканалів за великі гроші мовами інших країн на їхній території. Ми ніколи не зможемо конкурувати з Росією: ми лише зможемо вистояти силою нашого духу, розвиваючи українську мову і культуру всередині держави, об’єднуючи, наприклад, українську діаспору, тому що діаспора – це найкращі посли і представники України, які можуть лобіювати державницькі інтереси, підтримуючи митців, їхні виступи на Заході, лобіюючи законодавство, як, наприклад, закон про інститут книги, який ми прийняли. Сподіваюся, Міністерство культури зможе його реалізувати для підтримки перекладів творів українських письменників і поетів мовами інших народів і продажу цих книжок в інших країнах. Тому наша відповідь на таку жорстку російську пропаганду не може бути симетричною, вона може бути трохи іншою, бо на аналогічну в нас просто немає грошей, але, звичайно, приділяти часу треба набагато більше, і якраз ті сили, які фінансує Росія, всередині країни роблять все, щоб це не відбувалося.
– Миколо Леонідовичу, на мою думку, у нас головна біда це корупція й олігархи. Та, якщо покінчити з корупцією ще нам ще не до снаги, то питання олігархату, здається, починає розкручуватися. Чи не здається вам, що всі ці останні події: банкрутство серйозних футбольних клубів, «ПриватБанк», заяви Пінчука – це своєрідний ланцюг олігархічних війн, з якимось натяком на очищення України від товстосумів, або ж, скоріше, якась нова закулісна гра, чи політична схема? Що відбувається, на вашу думку, в середовищі олігархів?
– Україна сама від олігархів не очиститься. Якщо Пінчук у «Уолл Стріт Джорнал» пише антиукраїнський текст, то, по-суті, робить він це для того, щоб зберегти своє багатство, отримане завдяки тому, що був родичем одного з попередніх Президентів України. Потрібно речі називати своїми іменами. І для нього це багатство є головною цінністю, а не Україна, не народ нашої країни. Ця ситуація має бути зміненою, але це швидко не відбудеться. Майдан не привів до олігархічного очищення, тому що на зміну олігархату мають прийти сильні громадські організації, сильні українські політичні партії, незалежні від цих сил, і сильні політики, які зроблять усе, щоб вплив таких скоробагатьків на політику зменшився. Це не означає, що потрібно їх знищити, або вони мають кудись подітися: будь ласка, вони можуть бути багатими людьми, робити бізнес, але так само і на тих самих справедливих умовах, на яких це може робити будь-який громадянин України, без впливу на політичні партії і без того, щоб мас-медіа, які їм належать, шантажували політиків і спотворювали реальність. Для того, щоб усього цього досягти, потрібно, щоб люди вірили у свої можливості це змінити, бо після Майдану, попри те, що ми його називаємо Майданом Гідності, нам вдалося відстояти незалежність, але змінити чи вилікувати ті ракові пухлини і метастази, які є всередині країни і приводять завжди до небезпеки втратити незалежність, Майдану ще не вдалось.
«Журналістика набагато цікавіша, ніж політика»
– Ви – відомий журналіст не тільки в нашій країні, а далеко за її межами, також ви – народний депутат двох скликань. Отже – успішний політик. Об’єднати в собі ці всі чесноти нелегко. Напевне, потрібен особливий хист, талант, потрібно чимало зусиль. Як вам це вдається? 
– Це дуже важка робота. Депутатство мені не приносить великого задоволення, я це сприймаю як обов’язок. А ось те, що нам вдалося зробити з моїми колегами, з однодумцями – це і заборона російських пропагандистських серіалів, підтримка української музики. Якщо нам вдасться ще зараз прийняти закон для створення інституту книги, закон про підтримку українського кінематографу, нам вдалося збільшити значною мірою кількість українських фільмів. Сподіваюся, що це лише початок. Згодом подумовую на деякий час припинити займатися політикою. Журналістика набагато цікавіша, але, знову ж таки, для цього в країні мають бути створені умови, щоб вона не перетворювалася на пропаганду, яка фінансується з Росії, як це відбувається зараз. Тому що і Захарченко, і Янукович, інші люди, які намагалися знищити нашу незалежність, зараз у Росії знаходяться і продовжують фінансувати власні ЗМІ в Україні. Вони продовжують тут працювати і суспільство не знаходить у собі сил, щоб це побороти. Тому для того, щоб досягти справжньої незалежності, треба використовувати всі інструменти, що я і намагаюся робити і у Верховній Раді, і поза нею, коли займаюся журналістикою.
Яким повинен бути український журналіст, на вашу думку, незважаючи чи це медійник великих потужних телевізійних каналів, чи журналіст у маленькій провінції? І які головні якості повинен мати в собі працівник ЗМІ, особливо зараз, у такий нелегкий час?
– Я б не назвав Верховину глибинкою, жоден населений пункт не можна називати глибинкою. Верховина – це таке місце, яке притягує українців, і не лише українців, а й людей з цілого світу для того, щоб подивитися і на людей, які тут живуть, і на природу, яка оточує цих людей, і на культурні здобутки Гуцульського краю. Тому Верховина з культурної точки зору – не провінція, а з точки зору комунікацій – на жаль, ще так. Бачимо, що в минулому році і дороги кращі стали і доїхати сюди простіше. Маю віру і думаю, що вдасться ще покращити це сполучення, зробити інфраструктуру нормальною і ефективною. 
Якщо говорити про журналістику, то головне для журналіста, де б він не працював – любити людей. Значна частина нашої журналістики побудована на ненависті. Така журналістика теж потрібна, і викривальна журналістика потрібна, але поки ви не будете помічати чудових, мужніх і справді сильних людей, українців, які нас оточують, поки ми з вами не будемо про це говорити, то в людей не буде віри в те, що вони можуть побудувати сильну і ефективну країну. А від журналістів значною мірою залежить те, щоб цю віру давати, для цього треба помічати сильних і цікавих людей, треба про них розповідати, а не лише говорити про ті недоліки.
«Мене просто сюди тягне!».
– Чи вистачає вам часу на особисте життя, на сім’ю, на дітей, на родичів і друзів? 
– Я намагаюся приділяти якомога більше часу родині, тому що це, справді, найважливіше, що має бути для кожного українця. Звичайно, часу не вистачає. 
– На Гуцульщині, на Верховинщині ви не вперше. Що вас приваблює? Напевне, не тільки природа… Можливо, люди чи просто куточок, де можна усамітнитися, набратися сил і снаги?
– Можливо, частково це певна традиція, оскільки я – галичанин, народився і виріс у Львові, хоча зараз мешкаю в Києві. І Гуцульщина для мене була і є мальовничою частиною Галичини, яка надихала багатьох письменників, поетів, які їхали сюди за враженнями, за спілкуванням з гуцулами, за пошуком нових тем чи історії, дехто – лікуватися… Мені завжди це було цікаво, я відчував якусь духовну єдність з цими людьми, тому мене просто сюди тягне! Навіть складно пояснити, виділити щось одне, чому це відбувається, але коли я знаходжуся в горах, біля Черемошу, я духовно заспокоююся і можу відновитися після таких важких буремних подій, з якими щодня стикаєшся у столиці.
– Ваші побажання читачам нашої газети, нашого радіо…
– Хотілося б, звичайно, щоб люди з Верховинського району не змушені були виїздити на заробітки за кордон, щоб усі наші реформи не вдарили по місцевому населенню, щоб ми знайшли спосіб показати красу Верховинського краю і всіх місцевих мешканців не лише українцям, а й цілому світу. Тому що Гуцульщина – край справді унікальний, а дивна і різноманітна його історія справді є культурним здобутком Європи і світу.
 
Леся Клим
 

 

Переглядів - 1
Обласні новини
13.10
Хай щастить

10.10
Всесвітній день психічного здоров'я

09.10
День Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова

вологість:

тиск:

вітер: