Європа починається із кожного з нас
Європа починається із кожного з нас
15-12-2013
Політика

    29 грудня буде 20 років, як створено адміністративну одиницю – село Ільці. Воно, крім того, що межує із райцентром, є одним із найбільших, за кількістю населення, в районі. 
   Про те, як і чим нині живе цей перспективний населений пункт, розмовляємо із Василем ДЖОГОЛЮКОМ, котрий уже третій рік на посаді Ільцівського сільського голови.

-Василю Михайловичу, вітаю із Днем місцевого самоврядування. Прийшовши на посаду сіль­ського голови, які мали задуми і плани щодо розвитку села та поліпшення життя сільської громади? Що із задуманого уже вдалося втілити?
– Коли прийшов на посаду сільського голови, то здавалось, що, якби мав опору, то гори би перевернув. Але, на жаль, трохи не так складається. У свою передвиборну програму я включав те, що реально можна втілити в життя, я не люблю, як кажуть у нас, пускати спузу. І якщо проаналізувати, то вважаю, що десь 50 відсотків із обіцяного я зміг виконати.

Вдалося розпочати роботу із ос­віт­лення центральної частини села. При нагоді хочу подякувати керівництву та працівникам Верховинського РЕМу за сприяння нам у цьому. Ще лише йдучи на посаду сіль­ського голови, я розу­мів, що освітлити все село не вдасться, бо це нам просто не дозволить бюджет села. Але хотілося хоч трохи зробити – і це вдалося. А тепер нами знову рухає бажання не стояти на місці, а, хоч і поволі, але просуватися вперед.

Хотілося навести у селі порядок зі сміттям, і вже третій рік із цим борюся. На жаль, екологічна свідомість наших людей ще на дуже низькому рівні. У цьому мені багато допомагають сільські депутати. У перший рік мого головування оплатили по 50 гривень за вивіз сміття 60 сімей, наступного року – 100, а в цьому році – ще більше. Але я маю надію, що свідомість людей зміниться, що вони все-таки зрозуміють, що село – наш спільний дім. І якщо ми не хочемо у своїй оселі чи на своєму подвір’ї сміття, то воно не повинно валятися і на території села. Європа, про яку зараз так багато говоримо, починається з кожного із нас.

– Які труднощі довелося долати? Із якою проблемою було найважче справитися?
– Ця проблема існує не лише в нашому селі. Коли роздавали землю у приватну власність, то про дороги забули. Тоді люди не думали, що потрібен буде під’їзд. Коли люди уже мають на руках державні акти на право власності на землю, то вносити якісь корективи, аби вирішити цю проблему, не так просто. Це треба робити через суд. А люди приходять, сваряться між собою. Дуже часто земельні суперечки виникають між рідними. Мені доводилося, як Мойсею, водити за собою по двадцять осіб – членів комісії, щоби вирішити той чи інший земельний конфлікт. Мушу сказати, що не завжди це вдавалося. Але велика радість на серці була, коли люди знаходили консенсус і мирилися між собою.

Також існує ще одна проблема, пов’язана із землею. Дехто приватизував по 80 сотиків землі, бо казав, що своїм дітям буде роздавати. Багато мудрих ґаздів так і зробили. Але є й такі, що землю попродали, і їхні діти тепер не мають не те, що на чому господарювати, а й навіть житловий будинок побудувати.

Наступна проблема, мабуть, стосується, усієї нашої держави. Чим більше ми говоримо про те, що треба долати бюрократію, тим більше її розвиваємо. Люди хочуть, аби сільський голова був добрим господарем у селі. А йому, замість того, дуже часто доводиться сидіти і займатися різними паперовими відписками, багато з яких є зовсім непотріб­ними, – настільки закидають різного роду запитами.

– Теофіл Кисілевський, котрий на початку минулого століття був учителем та директором школи у Жаб’ю-Іль­цях, зробив чималий внесок у культурний розвиток села. Неодноразово вже йшла мова про створення музею школи, де ді­тей навчали не лише грамоти, а й правильно господарювати. Чи маєте намір якось пришвидшити завершення цієї розпочатої доброї справи?
– Музей маємо намір створити у частині старого приміщення школи. Спочатку ми думали, що зможемо це зробити своїми силами. Розпочали з того, що організували толоку, прибрали і вивезли звідти купу сміття. На подальші роботи пот­рібні кошти. Просити підприємців, аби посприяли нам у цьому, – то, знаєте, теж треба мати міру, тим біль­ше, що в нинішній час їм і так нелегко. Інвестора до такої справи залучити важко, а ми теж із зашитими кишенями. Крім того, у нас є інші проблеми, які потребують нагального вирішення: ремонт опалення в дитячому садку, ремонт даху приміщення сільської ради, будівництво ФАПу в с.Великий Ходак та добудова спортзалу у Велико-Ходацькій школі. Однак, питання створення музею школи, звичайно, теж у переліку першочергових завдань, бо це – наша історія. Є домовленість із активом села про те, що багато робитимемо громадським способом.

А поки що у приміщенні школи створено кімнату-музей Теофіла Кисілевського. Також урочисто вшановуємо пам’ять про нього у дні ювілейних дат.

Крім того, думаємо створити кімнату-музей Ґавиця (Івана Курилюка) – славного гуцульського музиканта. А в колишній плебанії вже діє музей Софрона Витвицького. Село Ільці багате на видатних людей і пам’ять про них живе серед нас. Навіть іде мова про те, щоби відновити в Ільцях історико-краєзнавчий музей.

– На території Ільців знаходиться відділення гірськолижного спор­ту Дитячо-юнацької спортивної школи, яке сприяє фізичному розвитку юних жителів села. Як село сприяє зміцненню його матеріально-тех­ніч­ної бази?
– Ми намагаємося приділяти увагу взагалі розвитку спорту в селі, а не лише гірськолижного. В Ільцях дуже люблять футбол, волейбол, і не лише дорослі, а й діти. Команда юних футболістів села брала участь у чемпіонаті району. Ми придбали для футболістів із допомогою меценатів нову форму, футбольні м’ячі, сітки для воріт, газонокосарку для підстригання трави на стадіоні. Потрібно ще забезпечити формою наших найменших любителів футболу.

– В Ільцях активно працює Будинок культури. Як вдається залучати до участі в художній самодіяльності не лише молодь, а й людей середнього віку?
– Коли балотувався на посаду сільського голови, то розумів, що людей можуть об’єднати церква, культура і спорт. І я вдячний працівникам сільського Будинку культури за співпрацю і за те, що нам, незважаючи на деяку пасивність серед людей, все-таки вдалося це колесо закрутити. І, звичайно, низький уклін жителям Ільців за активну участь у громадсько-культурному житті села. Бо розумію, що після кутання не так легко ще йти на репетицію. Зі свого боку ми постаралися придбати музичну та світлову апаратуру.

– Чим зараз живе село, які першочергові завдання стоять перед громадою? Що робить виконком та депутати сільської ради заради по­ліп­шення життя селян?
– Наше село сьогодні переживає те ж, що і вся Україна. І хочу сказати, що воно є досить активним.

Що стосується першочергових завдань, то це все-таки наведення елементарного порядку в селі, а це можливе тільки тоді, коли ми всі будемо свідомі того, що чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять.

Якщо проводиться якась толока в селі, то депутати і члени виконкому, крім своїх прямих обов’язків, завжди є найактивнішими її учасниками. Я дуже задоволений депутатським складом. Наша робота є плідною саме завдяки тому, що ніхто не акцентує на своїй партійній приналежності – всі працюють заради добробуту села. Стараємося, щоби кожне наше прийняте рішення було на користь сільської громади. Обговорення, звичайно, бувають досить жорсткі, але так народжується істина.

Догодити, звичайно, усім неможливо, але ми це і не ставимо собі за мету. Активно співпрацюємо з під­приємцями села, яких є понад сімдесят. Дослухаємося до їхньої думки. І спільними зусиллями вдається зробити багато чого. Дякуємо також за підтримку депутатам районної ради Івану Гречуку та Юрію Стефюку.

На завершення вітаю всіх своїх колег, усі сільські громади та їхніх голів зі святом. Бажаю не стояти на місці. Якщо вам вдасться щодня зробити хоч 5 відсотків із запланованого – це вже буде добре.

Людмила Зузяк

Переглядів - 172
Обласні новини

вологість:

тиск:

вітер: