Про революційну доцільність і поспішний парламентаризм
Про революційну доцільність і поспішний парламентаризм
28-02-2014
Політика

Передостанній день лютого не був революційним за формою, але за значенням - став одним з поворотних для країни. Вчора Україні привалило відразу два придбання. Перше - це прем'єр-міністр Арсеній Яценюк. Як кажуть, хто б сумнівався? Друге - це нібито подав ознаки життя "законно обраний президент" Віктор Янукович. Є і втрати. Теж дві. Перша - довіру Майдану до Верховної Ради, до лідерів опозиції, які чомусь проголосили себе вождями революції. Друга - цілісність України.

Самі по собі, всі ці події - сенсації. Однак, як мені здається, куди важливіше те, що ці сенсації породило. А гучні події 27 лютого мають один і той же корінь - це цілковите небажання нових "вождів" змінювати саму систему. Фактично, все, що відбувалося після загибелі Небесної сотні, після перемоги Майдану і втечі Віктора Януковича, можна назвати фарсом і не помилитися.

Фарсом було історичне засідання парламенту в суботу, 22 лютого, коли на панів під напівпрозорим куполом несподівано звалилася влада. І вони показали, що не знають, що з цією владою робити, але точно знали, що ділити її з Майданом вони не хочуть. Подальші дії лише посилили це враження.

Багато депутатів і журналістів, багато активістів, які прагнули до парламенту в той, не побоюся цього слова, доленосний день, очікували, що Верховна Рада хоча б почне розглядати питання про імпічмент Віктору Януковичу. З обвинуваченнями, серйозною аргументацією (якої у лідерів опозиції мало би накопичитися чимало), з бездоганно виписаними текстом обвинувачувального документа...Що було? Нічого. Швидко обравши одного спікера замість двох, які пішли у відставку, депутати взялися реанімувати "деякі положення Конституції 2004 року". Навіщо? Невже саме ці положення є рятівними для України? Очевидно, що ні. Даний документ був покликаний задовольнити амбіції Арсенія Яценюка, тоді як Майдан, на який він посилається, вимагав (і вимагає!) змінити саму систему і написати нову Конституцію.

Замість імпічменту Верховна Рада породила дивний документ про усунення Віктора Януковича з посади Президента України. Знову ж таки, аргументація невиразна, документ нечіткий, був написаний поспіхом, найголовніше - внесений до порядку денного і проголосований тільки після того, як були оголошені резолюція Харківського з'їзду і відео-звернення Віктора Януковича. Виникає питання: якщо Янукович винен у розстрілі мирних громадян, чому було не оголосити імпічмент і не знищити в корені паростки сепаратизму? Що заважало, якщо Майдан був явно "за"?

Це говорить про те, що, декларуючи свою спорідненість з Майданом і претендуючи на роль вождів Майдану, і Яценюк, і Турчинов, і звільнена Тимошенко орієнтувалися на...поваленого Януковича. Це не парадокс, а логічний висновок з їх "торгів до останнього" на тлі розстрілу протестуючих Майдану.

Саме цей момент тепер створює передумови для серйозних загроз для країни і для нового Майдану, який, боюся, буде набагато жорсткіше нинішнього.

Перша загроза. Розкол між Майданом і лідерами опозиції. Він вже є, його можна вважати доконаним фактом. За великим рахунком, щовечірні візити на півгодинки-годинку на Майдан цих лідерів не були, строго кажучи, серйозною роботою з народом і для народу. Так що очікувати від них іншого не варто було. І Турчинов, і Яценюк, і Тимошенко скористалися моментом, сприятливим збігом обставин і вичавили дивідендів по максимуму. Майдан не розходиться - Майдан стає радикальнішим і радикальнішим - Майдан де-факто йде в опозицію до нової влади.

Друга загроза. Горезвісний сепаратизм. Пауза була викликана шоком, регіональні політичні еліти придивилися до Києва, до дій нової влади, зробили висновки і... У Криму вже почали наслідувати київські події з точністю до навпаки. І нібито Віктор Янукович, що от-от з'явився, який сьогодні дасть прес-конференцію в Ростові-на-Дону, - це пряме прикриття більш небезпечного сценарію розколу країни. Єдиний аргумент, яким він міг би зацікавити Володимира Путіна, це сприяти, в першу чергу, своїм статусом, повзучій експансії Росії на кримські території. Росія, яка давно облизувалася на Севастополь, безумовно, спробує розіграти кримську карту. Що може цьому протиставити пан Турчинов? Сказати складно.

Третя загроза. При всій удаваній другорядності, саме вона породила дві попередні. Я - про революційну доцільність, яка може у найближчому майбутньому призвести до обвалення правового поля в Україні як такого. Коли у Верховній Раді 22 і 23 лютого приймалися постанови в шаленому темпі, без обговорення, це можна було пояснити революційною доцільністю. Але! Найважливіші нормативні акти писалися явно на коліні і приймалися наосліп. Більш того, більшість цих документів взагалі можна було відкласти на далеке потім.

Всі поспішні, неграмотні рішення тепер є далеко не безперечними, оскільки авторитет нової влади різко похитнувся. Ліплення коаліції і формування Кабміну видали на гора не уряд народної довіри, а невиразну коаліцію євроінтеграції з Кабміном без чіткої, схваленої Майданом, програми, але з чіткою орієнтацією на доларову "голку" від МВФ. Помилки, промахи, кулуарні "розпили" і т.п. дозволили Януковичу і Ко перейти в наступ, поставивши під сумнів легітимність нової влади. Таким чином, класична ситуація двовладдя знову для України актуальна, не минуло й п'яти днів.

Коли народ задається питаннями, він все ж знаходить відповіді, рано чи пізно, але неодмінно. Навіть якщо за ці відповіді доводиться платити кров'ю. Нова влада відповідей давати не бажає. Не демонструє всім бажаючим своїх дач, не пускає туди маршруток, не водить екскурсії, - зате закликає тугіше підтягнути пояси, киваючи на попередників.

Є про що замислитися.


Лілія Брудницкая, журналіст

Переглядів - 141
Обласні новини

вологість:

тиск:

вітер: