Хто такі косиловці? Музей підпільної церкви в Яремче вражає тихою мужністю священиків
02-11-2017

Зсередини зачинено, хоч білий день і свято. Стукаємо. Відчиняє отець Богдан Іванюк, один з останніх учнів семінарії. У передпокої зустрічає ще господиня обійстя – Марія Черленюк, молодша сестра отця Михайла Косила, пише Репортер

Богдан Іванюк, Марія Черленюк та її онук Богдан зробили для «Репортера» цікаву екскурсію. Кажуть, щоразу й для себе відкривають щось нове

Родина жінки та священики жили разом у цій хаті багато років. Потім на подвір’ї побудували нову, а цю повністю віддали отцям. Сьогодні тут мешкають Косилові учні. Два роки тому вони облаштували музей підпілля.

«З Італії семінаристи на екскурсії були, то не могли надивуватися, як церкву могли переслідувати, тут – в Європі, – говорить Богдан Іванюк. – Такі були захоплені історією підпільного життя й отцем Михайлом».

Спершу отець Богдан трохи розповідає про життя свого наставника. Каже, великий вплив на Косила мали настоятель монастиря студитів у Дорі Мирон Дернюк та отець Антоній Казновський.

Михайло Косило з настоятелем монастиря студитів у Дорі Мироном Дернюком

У Дору Казновський прийшов з Тернопільщини у 1946 році, коли ліквідували УГКЦ. Винаймав тут хату і служив. Косило у нього прислужував та водночас вчився на священика. 13 червня 1958 року у Львові Блаженний Микола Чорнецький висвятив Михайла на священика.

«Мені було, певно, з сім років, коли вперше побачила брата у ризах, – розповідає пані Марія. – Нас виховували у великій повазі до священика чи монахині, то й нині для мене то якісь більші люди. А тут я побачила свого Ася (Михася). Так мені тоді було чомусь тривожно, ця тривога не минала роками».

Вже 25 червня – через кілька днів після висвячення – їх з Казновським арештували за антирадянську діяльність. Слідство, суд, два роки тюрми суворого режиму у Жданові (нині Маріуполь).

Михайло Косило. 1990-ті роки. 

Коли Косило повернувся, то продовжив підпільно відправляти по селах. У 1962-му – другий арешт, п’ять років в’язниці. Вийшов за амністією.

Наприкінці 1960-х єпископ Іван Слизюк призначив його ректором підпільної Станіславської семінарії. За словами отця Богдана, з цієї хати вишли зо 20 священиків, які нині служать у різних куточках України, а також за кордоном. Всі вони прийняли целібат, а ще їх називають косилівцями.

«Коли церкву дозволили, люди приходили до єпископа Софрона Дмитерка і просили, аби дав їм косилових священиків, – посміхається Іванюк. – Так пішло: Чиї? Косилові! Є бандерівці, а ми косилівці. Приємно».

Кнопка наказує тікати

У хаті стільки кімнат, що можна заблукати. Отець Богдан показує, де жили семінаристи, де вчилися, де ховалися. Показує різні сховки. Виймає з одвірка дошку – тут ховали заборонені книжки. Ще один сховок біля печі у каплиці. Раніше її маскували під звичайну комірчину, то нині все гарне й прибране.

В цій каплиці Літургію відправляють щодня вже понад півстоліття

В цій каплиці неодноразово служив і Глава УГКЦ Святослав Шевчук. «Отець Михайло знався з дідом і бабою Шевчука, – розповідає отець Богдан. – Ті жили в Надвірній. У них в хаті Косило підпільно відправляв службу і дуже хотів, аби батько Святослава був священиком. Але став Святослав. Приїздив сюди час від часу. Блаженніший наголошував, що Косило був першим, хто вплинув на його вибір присвятити себе церкві».

В іншій кімнаті пані Марія показує сигнальну кнопку. Вона сповіщала семінаристів – ховати «заборонене» й тікати.

«Дивлюсь у вікно, машина стає чи йдуть якісь люди – біжу, натискаю, – розповідає жінка. – Обшуки були й по три рази за ніч. Зі зброєю з КДБ приїздили, брали міліцію, пожежників…».

Семінаристи ховалися, куди могли. У хаті спеціально зробили три входи-виходи. Жінка пригадує, як одного разу в лютому два священики стрибали з другого поверху і босоніж тікали городами.

Наша мама – церква

Вчилися семінаристи на другому поверсі. Там Михайло Косило облаштував спеціальний бункер, де все як в церкві. Нині тут музей. На полицях лежать тюремні експонати: вервиця з ниток, дискос – маленька тарілочка, схожа на бляшанку. На неї ставили хліб для освячення на причастя. Вино робили з родзинок, які передавали рідні. Їх замочували у воді, аби бродили. За чашу служила звичайна склянка.

Тюремні експонати

Такого посуду чимало. Все поприносили люди, в яких це зберігав священик, бо раз на місяць ходив у кожне село на відправу. З собою нічого не мав, аби не видати. Конспірація була страшна.

Іванюк говорить, кожен підпільний священик навіть мав своє псевдо. Косила називали Хомишиним. Тут, у бункері, давав підпільний шлюб, ходив по хатах хрестити дітей.

«У нас усі хрещені були – і діти лікарів, і тих, хто в райкомах працював, – каже пані Марія. – В офіційну московську церкву вони не йшли, а кликали підпільного священика. Знали, що одне одного не видадуть. Та й не всі були донощиками. Помагали, повідомляли, коли буде облава».

Серед експонатів – церковні календарі, які Косило сам малював і роздавав людям, багато документів, фото. А ще зашифрований лист від старшої сестри Анни в тюрму: «Дорогий синочку Михайле. Повідомляю тебе, що наша мама заручилася з другим татом. Весілля відбувалося три дні. Здається, що було трошки спору між гостями, бо один гість приїхав від Василя Федорчука із-за ріки і нагло помер. Здається, він хотів з мамою заручитись. Але мама заручилась з Іваном, має 73 роки».

«Що це означало? – пояснює Іванюк. – Наша мама – церква. Після місяця служіння помер Папа Іван Павло І. Зійшлися гості – конклав. Тоді Папою вибрали Івана XXIII, який тепер проголошений святим. Так намагалися тримати отця в курсі».

Тато для всіх

Отець Богдан каже, Косило був унікальною людиною – як і його наука. Наприклад, працював пасічником у лісгоспі, а своїх семінаристів оформив помічниками. От і вчились дорогою на пасіку, на самій пасіці. Мали один спеціальний вулик, де зберігалося необхідне для служби. Ніхто ж у вулик до бджіл не полізе шукати? Нині він теж серед експонатів.

«Хлопці, ви можете не вчити, та коли вас люди щось спитають… цілу ніч будете читати ту книжку, – переповідає слова вчителя Іванюк. – Отець не заставляв, не сварив, не наказував. Коли проштрафилися – наказував себе. Добу постив і нічого не їв. Вже й нам та страва не лізла. Інколи було легше дістати поза вуха, ніж отак розуміти, що хтось страждає через тебе».

Ще Косило робив учням випробування – ховав гроші у книжках. Один хлопчина взяв. «Отець сказав: «О-о, ти залакомий до грошей». Більше він не вчився, – пригадує Іванюк. – Також ставив десь по кутах яблука, сливки, цукерки. Випробовував на малі спокуси. Він був дуже щирий і віддав би останнє – лиш треба було попросити».

Пані Марія каже, що називала брата татом – був набагато старший від неї. «Ми всі його татом називали, – підхоплює отець Богдан. – Він жив нами. Ніколи рано не піднімав, хіба коли треба було десь їхати. Як попрокидалися, аж тоді ставав правити службу. Все казав: «Якщо вас закрити, потім як випустити – будете як телята. Він давав волю, скеровував, аби ми самі вибирали».

За гори сідає сонце. З того місця, де заповів поховати себе Михайло Косило, – нереальний краєвид. Поховали його взимку 2000 року біля церкви, між трьома хрестами. На могилі скульптура священика зі складеними руками, дивиться десь вдаль. Іванюк жартує, що – на Рим, бо Косила на допитах неодноразово називали агентом Ватикану.

«Коли в 1990-х реабілітовували тих, хто сиділи в радянські часи, він відмовився, – каже отець Богдан. – Казав, як реабілітують, то виходить, що сидів він не за віру. Він був унікальний».

01.11.17
В с. Устеріки для водіїв лісовозів відкрили кімнати відпочинку (фото)

Вивезення лісоматеріалу проводиться з восьми лісництв. В залежності від місця знаходження верхніх складів до нижнього складу в Устеріках доводиться долати від 25 до 65 кілометрів. Умови вивезення деревини досить важкі через складні гірські автодороги з крутими підйомами та спусками і відсутністю гравійного покриття на дорогах загального призначення. Тому водіям, які постійно перебувають у напружених умовах праці, напередодні Дня автомобіліста створені умови для відпочинку після важкого робочого дня, інформує прес-служба Гринявського лісгоспу.

детальніше
31.10.17
ПРИГОДИ КИЯН НА ЧОРНОГОРІ!

Ілюстративне фото30 жовтня група туристів з міста Києва у складі 4 осіб вирішила підкорити одну з найвищих вершин Карпат – гору Піп Іван. Та погодні умови були настільки складними, що  їм знадобилась допомога рятувальників.  О 08.32 год. 2 рятувальників з пошуково-рятувального відділення гірської пошуково-рятувальної частини аварійно-рятувального загону спеціального призначення управління державної служби надзвичайних ситуацій в області супроводжували  туристів до підніжжя. З гори Піп Іван до озера Маричейка. Стан туристів  наразі задовільний. О 11.50 год. рятувальники повернулись в пункт дислокації.

 
детальніше
31.10.17
У мережі оприлюднили раритетні світлини Гуцульщини кінця ХІХ століття

    На фото зображені пейзажі та споруди Верховинського і Косівського районів, а також гуцульські молодята, бургоміст Жаб'є та його дружина і вірмени, що проживали в Кутах.

детальніше
30.10.17
Протягом 2017 року прикарпатські лісгоспи отримали понад 18 мільйонів гривень чистого прибутку

В Івано-Франківському ОУЛМГ відбулось засідання колегії. Під час засідання підсумували роботу підприємств обласного управління лісового та мисливського господарства за дев’ять місяців 2017 року.

детальніше
30.10.17
Радіо FM "Гуцульська столиця"

Ось і настав останній жовтневий понеділок! На жаль погода уже не тішить нас теплом та сонечком. І саме зараз, коли на вулиці  холодно, ми можемо по-справжньому оцінити тепло офісів та наших домівок. Тому нехай усіх зігріває запашна кава та посмішки дорогих людей. Гарного понеділка і продуктивного робочого тижня.

детальніше
30.10.17
Молодята з Прикарпаття сім місяців шукали гуцульське “чільце” для нареченої, щоб повінчатися за звичаями предків (фото)
Забуті весільні традиції Гуцульського краю вирішила відновити молода пара Василь та Юлія Григорчуки.
 
Українське весілля завжди відзначалося урочистістю і вважалося одним з найкрасивіших свят у нашій культурі. Весільні звичаї формувалися століттями і переходили від батька до сина, від матері до доньки. Однак протягом останніх кількох сотень років обряд традиційного українського весілля почали відкидати, надаючи перевагу європейським традиціям. Зараз люди майже не пам’ятають тих сакральних обрядів, які на віки об’єднували дві долі в одну. Ці забуті традиції Гуцульського краю вирішила відновити молода пара Василь та Юлія Григорчуки.
детальніше
30.10.17
Для туристів обладнали кімнати на горі Піп Іван, щоб змогли перечекати складні погодні умови (фото)

Про це повідомили у групі Чорногірський гірський пошуково-рятувальний пост.

“Для всіх, хто цікавиться можливістю ночівлі у приміщеннях обсерваторії. Основний корпус обсерваторії наразі закритий для відвідувачів, протягом літа-осені у ньому проводилися будівельні роботи, а на зимовий період його законсервовано. Однак, зважаючи не те, що г. Піп Іван відвідує значна кількість туристів, при рятувальному пості обладнано приміщення, у якому можна перечекати ускладнені метеорологічні умови”, – йдеться у повідомленні.

детальніше
27.10.17
Журналістську премію імені Василя Якуб’яка присуджено Івану Зеленчуку – журналісту редакції газети «Верховинські вісті»

Проведено засідання комісії з присудження Верховинської районної журналістської премії імені Василя Якуб’яка. Засідання провів голова районної ради, голова комісії з присудження районної журналістської премії імені Василя Якуб’яка Іван Шкіндюк

детальніше
27.10.17
ЗНОВУ ДОЩІ

 

штормове попередженняВпродовж дня в  області очікуються сильні дощі. За прогнозами синоптиків, хмарна погода на Прикарпатті завтра протримається увесь день. З самого ранку йтиме сильний дощ. Удень він може послабшати, але до вечора знову набере силу.

Одягайтесь тепліше, не забувайте про парасольки, пийте зігріваючі напої та слухайте своє рідне радіо "Гуцульська столиця" на хвилі 107.4 fm

 

детальніше
Обласні новини

вологість:

тиск:

вітер: